Інтеграція України в ЄС

Культура донорства крові та її компонентів

Розроблення національної системи крові

Донорство крові виникло понад 100 років тому після відкриття груп крові. При його організації відзначали труднощі з рекрутирування донорів. Спочатку для кроводачі запрош увалися родичі пацієнтів. Масове донорство в Україні було розпочате у 30-ті роки ХХ ст. При лікувально-профілактичних закладах формували колективи донорів-активістів із числа медичного персоналу та студентів. Згідно із чинним Законом України від 23.06.1995 р. № 239/95-ВР «Про донорство крові та її компонентів» передбачається урегулювання відносин, пов’язаних із розвитком донорства крові, її компонентів, у нових умовах планування, забезпечення комплексу соціальних, економічних, правових і медичних заходів з організації та захисту донорів.

Відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів» донором може бути здорова людина віком від 18 років. Основною і найбільш повноцінною групою донорів є особи вікової категорії від 20 до 40 років, кровотворна система яких здатна швидко поновлювати крововтрату, а серцево-судинна, нервова, гормональна системи сформовані та стабільні. Донорами цієї вікової групи комплектуються основні категорії кадрових донорів (донори плазми крові, клітин крові, кісткового мозку, імунні та ізоімунні донори). Незважаючи на наявність біологічних і конституційних відмінностей між чоловіками та жінками, різниці в термінах фізіологічного поновлення крові після кроводачі не виявлено. Проте при формуванні контингенту донорів необхідно враховувати деякі фізіо­логічні особливості жіночого організму. Так, в період місячних, вагітності, лактації донори-жінки тимчасово відсторонюються від виконання донорських функцій.

Донорами можуть бути особи різних професій. Не виявлено різниці між кроводачами донорів розумової та фізичної праці. З метою адаптації організму до крововтрати чинним Законом України передбачено звільнення донора від роботи в день кроводачі і на наступний день після неї зі збереженням середньої місячної заробітної плати. Особливу увагу при формуванні донорських кадрів необхідно приділяти режиму праці особи, яка виявила бажання стати донором. Не рекомендується допускати до кроводачі донорів, які відпрацювали у нічну зміну, працювали у гарячому цеху, або після сильного емоційного потрясіння та важкої фізичної праці. Ця категорія осіб може бути залучена до донорства лише після повноцінного сну і належного відпочинку. При відборі донорів необхідно звертати увагу на наявність надмірної маси тіла (ожиріння ІІ–ІІІ ступеня), що є протипоказанням до виконання донорської функції, та недостатньо розвинуті підшкірні вени ліктьового згину, з яких проводять ексфузію крові. Взяття крові у осіб віком старше 60 років вирішується індивідуально. У цієї категорії донорів інтервали між кроводачами мають бути збільшені у часі. Це пояснюється тим, що фізіологічне поновлення показників крові й адаптація організму у відповідь на кроводачу у них є уповільненою.

Донорство — єдине джерело одержання алогенної крові. Незважаючи на те що донорство в Україні регламентоване чинними нормативними актами, воно переживає спад, пов’язаний зі складним соціально-економічним станом, погіршенням демографічних показників, значним зменшенням пропаганди донорства у засобах масової інформації, украй незадовільним фінансуванням закладів та установ служби крові. Таким чином, розвиток донорства залежить від вирішення ряду організаційних проблем. Найбільш важливі з них:

· поліпшення державної політики в галузі розвитку безоплатного добровільного донорства, достатнього для самозабезпечення країни компонентами і препаратами донорської крові;

· удосконалення законодавчих і нормативно- правових актів у службі крові з урахуванням вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших міжнародних зобов’язань України;

· комплектація донорських кадрів;

· клінічне та лабораторне обстеження донорів — якість, стандартизація та безпека;

· створення Національного реєстру донорів крові, її компонентів та програмне забезпечення бази даних;

· удосконалення системи морального стимулювання безоплатного донорства і заохочення організаторів донорського руху, в тому числі керівників підприємств і організацій, які сприяють участі у донорстві своїх співробітників;

· створення національного і регіональних громадських об’єднань добровільних донорів;

· створення єдиної інформаційно- аналітичної бази для роботи з донорськими кадрами (загальнодержавний і регіональний реєстр осіб, відведених від донорства);

· професійна підготовка фахівців для роботи з донорськими кадрами і розвитку донорства;

· підвищення престижу донорства та якості організаційно-методичного керівництва донорським рухом у регіо­нах.

Розроблено Стратегію розвитку національної системи крові

Міністерство охорони здоров’я України повідомляє про оприлюднення проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку національної системи крові» (далі — проект Розпорядження), яким пропонується реалізувати заходи, спрямовані на розв’язання проблематики у сфері забезпечення рівного та своєчасного доступу громадян до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.

Проект Розпорядження спрямований на виконання Угоди про асоціацію, укладеної між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої (Глава 22. Громадське здоров’я) (далі — Угода про асоціацію), щодо зобов’язання розвивати співробітництво в галузі охорони здоров’я з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання країни.

У цьому контексті особливо нагальною потребою є вжиття державою заходів, спрямованих на забезпечення якості та безпеки субстанцій людського походження, зокрема крові, тканини та клітин, а також поступового наближення законодавства та практики до принципів acquis Європейського Союзу.

Наявні в Україні елементи системи донорської крові залишаються децентралізованими за відомчими та територіальними ознаками і характеризуються перманентною нестачею важливих ресурсів: фінансових, матеріально-технічних, кадрових. Як наслідок, виникла низка проблем, що мають критичний вплив на належне функціонування вищезазначеної системи і потребують невідкладного розв’язання. На сьогодні громадяни не мають рівноправного та своєчасного доступу до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.

Незадовільне фінансування установ системи крові протягом останніх десятиліть призвело до зношеності основних фондів і, як наслідок, до неадекватної забезпеченості сучасними технологіями заготівлі донорської крові та її компонентів, їх переробки, тестування, зберігання та розподілу. Стан інфекційної та імунологічної безпеки продуктів донорської крові не відповідає базовим міжнародним стандартам і потребує першочергового покращення.

Мета прийняття проекту Розпорядження полягає у визначенні напрямів і механізмів формування національної системи крові для впровадження в Україні європейських та міжнародних стандартів і практик діяльності системи крові щодо забезпечення рівноправного своєчасного доступу пацієнтів до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості шляхом затвердження Стратегії розвитку національної системи крові на період до 2022 р.