Психологічний супровід освітнього процесу
в умовах воєнного стану
У цей непростий для кожного час ми маємо триматися разом, допомогати один одному, піклуватися про себе, своїх близьких та оточуючих.
З метою підтримки психологічного здоров'я, стійкості та формування безпечної поведінки у гімназії відбувається психологічний супровід освітнього процесу та усіх учасників освітнього процесу за наступними напрямками:
Психологічна просвіта
У межах психологічної просвіти розглядаються питання:
- Інформаційної гігієни - передумова психологічного благополуччя.
Спробуйте дотримуватися простих правил:
-
Лише довірені джерела.
Через схильність беззаперечно довіряти рідним і друзям ми часто послаблюємо критичне мислення й можемо ставати жертвами дезінформації. Не втрачайте пильності тільки тому, що новина надійшла від друга. Намагайтеся перевіряти першоджерела.
-
Будьте критичними до новин, які швидко розлітаються
Дезінформація поширюється значно швидше ніж правда і охоплює більшу аудиторію. Це не означає, що швидко поширювана новина є дезінформацією лише тому, що вона стрімко розповсюджується, проте це, безумовно, привід двічі подумати перш ніж ділитися нею та беззаперечно повірити.
-
Зважайте на стилістику, написання новини
Гучні заголовки і слова, які викликають сильні емоції (такі як гнів та тривога), допомагають новинам поширюватися швидше і краще, ніж поміркований, нейтральний текст. В повідомленнях, що містять дезінформацію, часто використовуються саме такі слова, які можуть змінювати ваші емоції. Не варто емоційно сприймати та реагувати на інформаційні події
-
Утримайтеся від поширення інформації, якщо прочитали тільки заголовок
Одного прочитання хибного твердження достатньо, щоб пізніше сприйняти його як правдиве (ефект ілюзії правди). Старайтесь вивчити новину чи подію, що вас зацікавила з різних джерел. Поширюйте лише достовірну та доведену інформацію. Варто пам’ятати: ми не можемо повністю відгородитися від негативних новин чи спотвореної інформації, однак попередити медіанасильство, можна - споживаючи достовірну, доказову та реальну інформацію..
Дбаймо разом про психологічне благополуччя та емоційний комфорт.
- Емоційного стану дітей та підтримці дитині, яка чимось налякана - Як діяти, якщо дитина побачила щось шокуюче і налякана.
1. Не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх – природне і нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю у дітей, проявляється на фізичному рівні – здригання, плаксивість, порушення сну і апетиту, нервові тіки, заїкання.
2. Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці – це допоможе зняти напругу.
3. Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.
4. Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: «Ти так сильно злякався, коли побачив…». Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх «тисне» на дитину, створює постійну напругу. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.
5. Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не противиться. Говоріть повільно і неодмінно робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.
6. Здебільшого однієї розмови недостатньо і доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне – підтримуйте дитину кожного разу, коли вона згадує те, що трапилося і хоче поговорити про це («А пам’ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?»).
7. Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: «Мені теж було страшно». Дозвольте собі і дитині боятися – не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що у неї не було приводу боятися або в тому, що насправді все це не страшно.
8. Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, – це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто направляти дитину до якогось «правильного» шляху вираження або оцінювати художні достоїнства результату, адже основне – виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.
9. Пам’ятайте, дитина не народжується з умінням керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання – допомогти дитині в цьому.
- Як подолати тривогу невідомості та допомогти собі і дитині.
Сприймаючи та проживаючи актуальні події важко планувати майбутнє, непрсто й примиритися з тим, що життя стало іншим, плани можуть бути відкладеними, майбутнє нечітким. Це може викликати ТРИВОГУ НЕВІДОМОСТІ.
Тривогу невідомості можуть відчувати і діти.
Якщо дитина важко переживає будь-які зміни, наполягає на своїх правилах у іграх або спілкуванні, неохоче приймає нове - можливо, вона також має так звану ТРИВОГУ НЕВІДОМОСТІ.
Така тривога пов'язана із браком відчуття безпеки, передбачуваності, страхом перед тим, що може статися. Щоб впоратися - дитина може обмежувати свій досвід і прагнути максимальної постійності і контрольованості подій.
Подібні переживання завжди були притаманні як дорослим, так і дітям. А їх загострення під час війни - нормальне, бо бачення майбутнього зараз - обмежене, а відчуття безпеки часто умовне.
Але допомогти дитині та собі впоратися з тривогою невідомості можна. Пропоную до уваги наступні рекомендації:
1. Зробіть передбачуваним те, що можливо передбачити.
Познайомте дитину із планом на день. (Попередньо побудуйте такий план самі). Але пам'ятайте, те, що відбувається кожного дня, і є відомим для вас, може не бути таким для дитини. Сплануйте ранкові і вечірні ритуали. щоденну прогулянку (за можливості), спільне читання чи перегляд фільму, дзвінок чи повідомлення рідним, тощо.
2. Залучайте дитину до планування там, де це можливо: "Що готуватимемо на вечерю?", "Яку книгу послухаємо?".
Дитині (і нам дорослим також) важливо відчувати контроль, тож дайте його там, де можливо. Якщо дитина має труднощі із вибором, пропонуйте альтернативи: "Готуємо салат з капустою чи тушковані овочі?", "Підемо на майданчик чи покатаєшся на самокаті?".
3. Передайте дитині частину обов'язків, тим самим посиливши відчуття контролю, а також спроможності, важливості, здатності впливати і діяти.
Це має бути щось просте, але важливе: поливати квіти, годувати кота, вести щоденник, тощо.
4. Відповідаючи на важкі питання - не замикайте коло невідомості неправдивими або бажаними запевненнями. Разом із тим, кажіть те, що допоможе толерувати тривогу невизначеності: "Я не знаю, коли ми повернемося додому, але я сподіваюся, це станеться скоро". "Я не знаю, де зараз твій друг, але сподіваймося, що з ним все добре".
5. Далі - дайте дитині інструмент, який допоможе перейти від емоцій, що захоплюють, до дій: "Я не знаю, коли ми побачимося, але сподіваюся, це трапиться якнайскоріше, а поки - ти можешь подзвонити/намалювати щось йому/помріяти про зустріч".
6. Коли здається, що діяти безпосередньо в рамках турбуючого питання не вийде, зверніться до власних цінностей - що є важливим у житті - і поговоріть про це з дитиною. "Так, ми не можемо поки що бути вдома, але ми точно можемо відчути затишок". "Ми не знаємо, коли повернемося до звичного навчання або роботи, але ми можемо кожного дня дізнаватися щось нове".
Сплануйте конкретні дії, що можливо втілити у життя вже сьогодні.
7. Як емоція надто сильна - допоможіть пережити її через тіло. Навчіть дитину розуміти власний стан, називаючи його, і запропонуйте конкретні способи, що допомагатимуть емоції стати тихішою. Глибоке дихання чи дихальна гра, міцні обійми, чергування напруження і розслаблення, тупання ногами, прогулянка, тощо можуть бути корисними в залежності від інтенсивності емоції і потреб дитини. Використовуйте цю пораду і ви. Емоції мають проживатися і це можна робити безпечно і екологічно через наше тіло.
8. Відчуйте, яким є ваше відношення та проживання теми невідомості, що з вшим ресурсом, чи маєте ви надію і відчуття спроможності діяти там, де ви є і настільки, наскільки можливо і потрібно саме вам і вашим близьким.
За потреби - знайдіть шлях допомогти собі, бо головна запорука пережиття дитиною травмуючих чи стресових подій - надійний, стабільний, мудрий дорослий поруч.
Також, щоб в необхідний момент швидше пригадати помічні речі, ви можете заповнити з дитиною (а попередньо можете це зробити самі) картки, прикріплені до цієї публікації. Або сконструювати власні, виходячи з конкретних потреб.
- Як підліткам подбати про свій ментальний стан та безпеку.
Війна виснажує нас не лише фізично, а й емоційно.
Тому вкрай важливо дбати про свій ментальний стан та зберігати спокій
ЮНІСЕФ та МВС України зібрали рекомендації для підлітків, що допоможуть подбати про свою безпеку моральний стан:
Намагайтеся тримати емоції під контролем та тримати спокій:
1. Дбайте про медіаграмотність.
2. Не передавайте далі інформацію, якій немає офіціальних підтверджень.
3. Дотримуйтеся режиму дня, за яким ви жили до війни, якщо це хоча б частково можливо.
4. Обговорюйте те, що відбувається з батьками та/або іншими значимими для вас людьми.
5. Підтримуйте спілкування з друзями.
6. Долучайтеся до допомоги іншим, але переконайтеся, що це безпечно.
- Як підтримати дитину, яка сумує за дорослими.
Багато дітей разом з близькими були вимушені покинути рідну звичну домівку та переїхати у більш безпечне місце. Діти можуть в нових умовах вже тривалий час не бачити когось зі своїх близких, наприклад тата, бабусь і дідусів. І, звісно, вони можуть відчувати сум за рідними.
Пропоную поговорити про те, як правильно підтримати дитину і пояснити, коли вона знову побачить свою родину:
- Коли дитина сумує треба розділити її почуття, бути поруч. Можна обійняти дитину. Смуток за рідними та близькими - це прояв туги любові, добрих почуттів.
Розділивши почуття, можна сказати: "Я розумію тебе та також сумую". Дуже важливо розділити смуток та можливий біль дитини.
- Далі у бесіді рекомендується відповісти чесно, але з надією, наприклад: "Я не знаю точно, але надіюся, що щодня ми на крок ближче до того дня, коли зможемо повернутися".
Важливо не говорити точної кількості днів, або дати, якщо ви не впевнені. Наприклад, якщо сказати дитині: "Почекай ще тиждень і ми повернемося", то через тиждень у дитини може бути глибоке розчарування.
Це має назву "псевдопотішання" і це не є корисно.
- Наступним кроком треба спробувати знайти активність, на яку можна перемкнути дитину.
Це природньо регулюватиме її емоції.
Наприклад можна сказати: "Давай подумаємо, як нам не витрачати марно час поки ми чекаємо. Давай зробимо щось корисне, щоб підтримати один одного та наших близьких".
Шановні батьки та читачі, пам'ятайте, що смуток - це важлива частина нашого життя. Втім, важливо не дозволяти йому повністю затягнути наше небо.
Війна не має скасувати життя. Добро і світло обов'язково переможуть. А ми своїм настроєм та вірою у краще маємо допомогти їм у цьому.
- Як сприяти адаптації на новому (тимчасовому місці).
Багато хто з нас був змушений залишити свою домівку задля безпеки себе, своїх близьких. Кожен проживає ці вимушені умови по-різному. Непросто призвичаїтися до нових обставин і дітям. Виникає важливе питання адаптації до нових умов.
Для того, щоб ця адаптація пройшла більш легко та з меньшою травматизацією пропоную до уваги практичні поради, як діяти та що казати батькам, щоб допомогти дитині адаптуватися в тимчасовому житлі та нових умовах:
«…1. Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоби ти був у безпеці. Щоб ми були у безпеці. Наразі ми перебуваємо саме в такому місці. Зараз будемо знайомитися з нашим новим будинком. Він не схожий на той, у якому ми жили. Я не знаю, чи сподобається він нам. Але ми зможемо зробити його нашим».
2. Поговоріть про тварин, у яких будинок завжди із собою. Це равлик, краб… Де б ця тварина не була – вона вдома. «Уяви, що ти равлик – зроби «чік-чірік» – я в будиночку. Ми з тобою як равлики. Наш будинок завжди всередині (доторкніться до серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були!»
3. Я готова тебе вислухати. Дитині важливо відчувати опору. Перша опора – це дотик (частіше торкайтеся дитини). Друга – ваш погляд. Третя – голос.
Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це нормальні реакції. Будь ласка, якщо дитина ниє, скаржиться, слухайте її не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння.
4. У цей момент важливо, щоб ваш голос був стійким і впевненим. Реакції дитини можуть бути різними. Важливо бути готовими до того, що вона розплачеться і скаже, що не хоче залишатися в будинку – тут немає друзів та іграшок, до яких вона звикла. Підтримуйте її почуття. «Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що з нами це трапилось. Якби я могла, я б усе зробила, щоби війна закінчилася і все було як і раніше. Дивись, який ти герой. Ти нам так допомагав. І був таким сміливим. Зараз нам важлива твоя допомога, щоби ми були в безпечному місці. Поки ми матимемо тимчасовий будинок. А потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю. І ми обов’язково впораємося».
5. Запитуйте усе, що хочете знати. Якщо це можливо, спитайте: «Що б ти хотів взяти з дому до іншого будинку?» На запитання дитини: «Ми тут назавжди?», важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки. – «Доки не стане безпечно».
– Я не побачу моїх друзів?
– Я впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм дзвонити та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть і старі й нові друзі.
6. Якщо батько дитини залишається, скажіть: «Ми їдемо з тобою вдвох, тато приєднається, як тільки зможе. Чи ми до нього повернемося. Тато робитиме все можливе, щоб скоріше бути з тобою. Бо ти його сонечко. І він тебе дуже любить. Наша любов буде з ним. А його – з нами».
7. Запропонуйте встановити правила.
«Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо. Будеш поруч, нікуди не тікатимеш. Ні з ким чужим не підеш. Постараєшся не вередувати. Нам не завжди буде зручно на новому місці, але ми точно впораємося. Домовились? (важливо у цей момент потиснути дитині руку) Дякую! Я знала, що на тебе можна покластися».
8. Дайте дитині доручення, яке вона здужає. Наприклад, стежити за квітами, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що допомагаєш нам. Я бачу, як тобі складно, але ти справляєшся».
9. Якщо є щось, що ви робили регулярно, обов’язково це виконуйте. Читайте казку перед сном, співайте пісні, обіймайтеся, вимовляйте слова, які звичні для дитини, секретні слова вашої сім’ї. Це дасть малечі відчуття стабільності…»
- Про запобігання та протидію домашнбому насильству в умовах воєнного стану в Україні.
Актуальність проблеми: Будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли люди перебувають у стані стресу, втратили звичний перебіг життя, житло, роботу, зв'язок із близькими і продовжують перебувати у стані невизначеності - сприяють збільшенню випадків домашнього насильства.
Від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії - жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці.
Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти - не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, усе відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили відносно війни.
Зазначається, що Дитина -свідок (або очевидець) насильства - теж постраждалий від домашнього насильства.
Ми маємо розуміти, що домашнє насильство - це дуже погано і цьому не має місця бути у нашому суспільстві, у сім'ях, серед людей.
Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність!
Також важливо знати, що домашнього насильства можна уникнути, якщо жертва (або ті, хто про це знають) не буде мовчати!
Нагадуємо, що у випадках домашнього насильства можна і необхідно звертатися за наступними телефонами:
- До Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;
- На Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;
- До безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103;
- До національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).
Насильству немає виправдань та місця у суспільстві!
